Я не політолог, не експерт у цій сфері, проте виявляю інтерес до подій зовнішньої та внутрішньої політики. Слідкую за новинами та аналізуючи події роблю суб’єктивні висновки про те, що відбувається зараз у світі.
Зіставивши факти постачання зброї Україні країнами Європи та Америки, аналізуючи над тим, у якій кількості нашій країні поставляється це озброєння, а також затягування під будь-яким приводом конкретної необхідної для нас зброї, я приходжу до невтішного висновку: ми є пішаками у глобальній світовій грі.
Країни – партнери могли б наблизити закінчення війни між Україною та Росією, можливо, конфлікт уже закінчився б ще раніше, проте комусь вигідна ця війна і це факт.
Політикам країн заходу глибоко байдужі жертви серед мирного населення України, колосальні руйнування громадянської інфраструктури, хоча в офіційних зверненнях вони виступають із гучною критикою на адресу країни-агресора Росії та засудженням її дій.
Під будь-яким бюрократичним приводом Україні затягують обіцяні поставки необхідного озброєння, зброя дається нам у такій кількості, за якої Росія не зможе окупувати всю територію, а ЗСУ не зможуть швидко прогнати ворога з української землі.
Складається враження, що однією з цілей такої політики є знищення якомога більшої кількості військових осіб з обох сторін, цивільного населення України. Звучить абсурдно, неймовірно, цинічно та жорстоко, але непрямі факти підтверджують це твердження.
Той факт, що наша країна є полігоном для випробування нового озброєння, ні в кого не викликає сумнівів. Виходить, що корпорації оборонного сектора зацікавлені у військових конфліктах, а з ними і політики світових країн.
Тільки мене не залишає почуття, що один із наведених мною прикладів кому вигідна війна на чужій території, лише вершина айсберга, що спостерігається ззовні, а ось підводна невидима його частина і є та сама таємниця, прихована за сімома печатками, яку нам простим смертним знати не дано.
Обговорення