Наприкінці дев’яностих або на початку двохтисячних років точно вже не пам’ятаю, в цікавій газеті я прочитав одну статтю. У ній наводилися слова нібито колишнього ветерана КДБ у відставці. Він говорив про те, що на зорі зародження радянської космонавтики кінець п’ятдесятих років, у Радянському Союзі було сформовано спеціальний загін космонавтів випробувачів.
Про цих людей знали одиниці, їх називали не за прізвищем імені по батькові, а за номерами. У цій розповіді йшлося про двох хлопців під номером 13 та 14. Якщо вірити словам ветерана розвідки, ці космонавти не повернулися з місяця.
Під час запуску радянського місяцехода разом із ним таємно було відправлено космонавтів під номерами 13 і 14. То був політ в один кінець. У ті часи конструктори не були впевнені в тому, що техніка не підведе, а на кін був поставлений престиж партії, уряду, країни.
Завдання цих хлопців було взяття управління кораблем на себе якщо відмовить автоматика, усунення дрібних неполадок під час польоту і посадки місяцехода.
Можна з недовірою поставитися до цієї інформації, занадто вона фантастична, але мені хочеться до цієї історії додати одне непряме підтвердження цієї історії.
Перед цим розповім іншу коротку історію.
У дев’яностих роках, хрещена моєї сестри розповідала нам один дивний епізод, що стався з нею в поїзді. В одному вагоні вона познайомилася з одним літнім чоловіком. Як часто буває, між попутниками почалася розмова. Той чоловік похилого віку розповів історію про те, як він довго і безуспішно шукав свого зниклого сина, а його син був космонавтом.
Батько писав листи до відповідних міністерств та відомств з проханням пояснити, де знаходиться його син, але ніхто йому зрозумілої відповіді так і не дав.
Можна чи не можна провести між цими історіями паралелі ?
Обговорення