Велосипед не замінний засіб для тих, у кого слабкі ноги, хто пересувається за допомогою паличок, милиць, ходунків. Наприклад, поїхати до магазину чи ринку за продуктами, потім привезти їх назад. Це стає більш актуальним у тому випадку, коли магазин і ринок знаходяться не зовсім близько від місця проживання інваліда. Крім того, якщо людина з інвалідністю проживає в сільській місцевості, де практично немає громадського транспорту, а також у невеликих містах, де транспорт ходить не так часто і не за потрібним маршрутом.
при їзді велосипедом розробляються м’язи ніг, рук, спини. Підвищується загальний тонус м’язів, покращується рівновага, посилюється вентиляція легень.
Не слід забувати і про психологічний момент. Наприклад, людина інвалід з дитинства, ніколи не думала і не мріяла про те, щоб їздити самостійно на велосипеді. Через радянський менталітет, коли особи з обмеженими фізичними можливостями не мали можливості вести активніший спосіб життя, адже промисловість практично не випускала велосипеди на трьох колесах, можна уявити, в якому становищі були інваліди.
Але тут раптом людина вперше за своє життя самостійно почала їздити на велосипеді, вона повірила у свої сили, в те, що вона може сама поїхати, припустимо, на ринок або просто здійснити прогулянку на велосипеді.
На власному прикладі можу сказати: коли я вперше сів за кермо триколісного велосипеда, я відчув радість від свідомості того, що я можу їздити самостійно. Мені було дуже приємно усвідомлювати, що хоч цим засобом пересування я можу керувати особисто, не вдаючись до прохання про допомогу рідних, друзів, знайомих. Більше того, були випадки, коли мені доводилося їздити в магазин за продуктами, триколісний велосипед мені в цьому дуже допомагав.
Один мій товариш, він також інвалід з дитинства, дуже звик до велосипеда. У розмові зі мною він неодноразово повторював про те, що у своєму місті він не дуже часто користується громадським транспортом (хоча живе він у великому місті, яке має статус обласного центру), воліючи їздити у своїх справах на триколісному велосипеді.
Інший мій знайомий, з мого району, (живемо ми в одному місті), теж з великою радістю їздить велосипедом, його радість переходить у захват і звичайно ж я його чудово розумію.
Можливо, той, хто не має проблем зі своїм здоров’ям, хто без особливих зусиль їздить на звичайному двоколісному велосипеді, їздить автомобілем, не зможуть зрозуміти інвалідів, які їздять на спеціальних велосипедах. Не варто в цьому нікого звинувачувати та дорікати, просто здоровим людям дуже складно зрозуміти людей з інвалідністю, таке життя.
Однак я сам, мої товариші і просто ті, кому щодня доводиться доводити, насамперед, самому собі, а також іншим людям, що інвалідам не потрібна жалість навколишнього світу, коли їздимо на велосипеді, то своїм прикладом говоримо оточуючим: безмежні можливості людини, хто має у собі сильний дух.
Обговорення